Перша щорічна доповідь

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Ніни Іванівни Карпачової
на пленарному засіданні ВР 28 листопада 2000 року

Шановний Голово! Шановні народні депутати, члени уряду, представники суддівського корпусу! Шановні ієрархи релігійних конфесій, дипломати, представники засобів масової інформації! Високоповажні гості! Дорогі співвітчизники! Сьогодні я маю честь вперше в історії нашої держави представляти важливий і водночас унікальний за значенням та змістом документ – доповідь Уповноваженого з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні відповідно до пункту 17 статті 85 Конституції України.

У доповіді Уповноваженого висвітлено історичний генезис прав людини на теренах України, окреслено місце і роль Уповноваженого в національній системі захисту прав людини, здійснено вперше в історії України комплексне дослідження стану дотримання громадянських, особистих, політичних, економічних, соціальнокультурних прав людини у відповідності із Конституцією, чинним законодавством та міжнародними стандартами.

На вимогу статті 18 Закону про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини представлено аналіз стану додержання та захисту прав людини органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями або бездіяльністю права і свободи людини, а також аналіз виявлених недоліків у законодавстві щодо захисту прав і свобод людини в Україні.

Доповідь Уповноваженого, яку ви сьогодні всі отримали, є узагальненим актом реагування Уповноваженого на виявлені масові порушення прав і свобод людини. Ця доповідь містить пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, а також практики його застосування по забезпеченню прав і свобод людини в Україні.

Шановні присутні! Введення інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є новацією в державно-правовій системі захисту прав і свобод людини в нашій країні. При запровадженні цієї інституції було враховано міжнародний досвід інституцій уповноваженого з прав людини, або, як його називають у багатьох країнах світу, омбудсмана.

Однією з головних функцій омбудсмана є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини.

На сьогодні більш як у 100 країнах світу вже функціонує така інституція. Колискою інституту омбудсмана, як відомо, є Швеція, де майже 200 років тому, в 1809 році, вперше в історії людства було запроваджено посаду омбудсмана юстиції з широкою компетенцією та значними повноваженнями. Це значною мірою сприяло успіху та подальшому поширенню концепції омбудсмана в Європі і світі, зокрема у Фінляндії, Норвегії та Данії. З огляду на близькість правової системи Данії як до романо-германських, так і до англосаксонських правових культур саме датська модель отримала у світі найбільше визнання.

У 1988 році першою з-поміж країн Східної Європи інститут омбудсмана запровадила Польща. Поширення служб омбудсмана у світі стало поштовхом до створення Міжнародного та Європейського інститутів омбудсмана. Цю посаду було запроваджено в ЄС. Посаду Уповноваженого з прав людини було запроваджено в Раді Європи.

При розробці української моделі Уповноваженого з прав людини були враховані наші національні правові і культурні традиції та особливості системи державної влади в Україні.

Уповноважений з прав людини є складовим елементом конституційної системи захисту прав і свобод людини в Україні. Особливість його статусу полягає в тому, що він не належить до жодної з гілок державної влади, а є органом sui generis, тобто особливого роду, і діє лише йому притаманними засобами та методами. Реалізація його мандату в умовах сучасної України ускладнюється тим, що він не вписується в традиційно існуючу систему влади. Тому на етапі його становлення невідворотним є пошук оптимальних механізмів взаємодії з владними структурами одночасно із збереженням свого незалежного конституційного статусу.

Сфера компетенції Уповноваженого є досить широкою. Оскільки в законі немає винятків щодо поширення юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом його контролю є діяльність усіх посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. До речі, підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяльність суддів.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників, а також за зверненнями народних депутатів України, які є специфічним суб’єктом звернення до Уповноваженого. Крім контрольних повноважень та функцій безпосереднього розгляду звернень про порушення прав людини, що надходять до Уповноваженого, модель українського Уповноваженого передбачає також проведення моніторингів дотримання та захисту прав і свобод людини, що і представлено в доповіді.

Доповідь Уповноваженого містить шість розділів, в яких детально аналізується стан дотримання прав та свобод людини в Україні.

Перший розділ репрезентує історикоправові аспекти становлення прав людини у світі і в Україні, їх генезис на українських землях, який свідчить, що український народ зробив свій гідний внесок у становлення прогресивних уявлень про права людини, створив низку яскравих взірців витонченої правової думки, які й донині вражають дослідників. Саме на українській землі було створено блискучий зразок античної демократії – присягу громадянина Херсонесу, розроблено перший писаний кодифікаційний акт Київської Русі “Руську правду” Ярослава Мудрого, закріплено нову модель демократичного ладу в Конституції Пилипа Орлика 1710 року.

Уже в новітній історії наші співвітчизники зробили гідний внесок в утвердження прав людини у світовому масштабі. Зокрема, з ініціативи української делегації в 1948 році на конференції в Сан-Франциско комітет, який очолював керівник делегації України Дмитро Мануїльський, сформулював преамбулу, цілі і принципи Статуту ООН. На його пропозицію до Статуту ООН було включено низку важливих положень про загальну повагу до прав і свобод людини.

Багато зусиль до утвердження прав людини доклали наші всесвітньо відомі співвітчизники – юрист, академік Володимир Корецький, засновник та протягом багатьох років директор Інституту держави і права, основоположник української школи міжнародного права і, що важливо, член Міжнародного суду Організації Об’єднаних Націй та представник Комісії ООН з прав людини в 1947-1949 роках, а також знаний юрист, професор Київського університету Петро Недбайло, внесок якого в розвиток прав людини було відмічено премією ООН за видатний внесок у справу захисту прав і свобод людини.

Взірцем сучасного конституціоналізму з точки зору прав і свобод людини є, безперечно, Конституція України 1996 року, яка імплементувала основні положення міжнародних правових актів з прав людини і насамперед Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про права людини, Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Згідно із статтями 1 і 3 Закону України про Уповноваженого з метою захисту прав кожного на території України і в межах її юрисдикції Уповноважений здійснює парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини, проголошених у Конституції, закріплених у законах та міжнародних договорах України, а також сприяє приведенню національного законодавства про права і свободи людини у відповідність із міжнародними стандартами в цій галузі.

Саме тому другий розділ доповіді присвячено парламентському контролю Уповноваженого за приведенням національного законодавства України у відповідність із міжнародними стандартами в галузі прав людини.

Україна є стороною шести універсальних конвенцій ООН з прав людини, згідно з якими створені спеціальні конвенційні органи, до яких держави-учасниці мають регулярно подавати доповіді про виконання ними взятих зобов’язань за цими угодами.

Важливо, щоб ці доповіді об’єктивно відображали стан дотримання міжнародноправових зобов’язань України в галузі прав людини, а зауваження цих конвенційних органів застосовувалися в повному обсязі у виконавчій, законодавчій та судовій практиці держави.

На превеликий жаль, я сьогодні маю констатувати, що Міністерство закордонних справ, яке координує підготовку таких доповідей від імені України до Організації Об’єднаних Націй, фактично позбавило Уповноваженого брати безпосередньо участь у підготовці цих доповідей. І така практика призвела до того, що в представлених доповідях від імені України не було враховано аналізу порушень прав людини, контроль за якими вже здійснює Уповноважений, на що було вказано в зауваженнях міжнародних органів на згадані періодичні доповіді України.

Значною проблемою, на думку Уповноваженого, є також належна імплементація в національне законодавство міжнародних та регіональних конвенцій у сфері прав людини, стороною або учасницею яких є Україна.

У зв’язку з цим у доповіді містяться відповідні рекомендації щодо зняття застережень та заяв до Закону України про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7 та 11 до конвенції.

Уповноважений у своїй доповіді наголошує на необхідності розробки національної спеціальної програми адаптації нашого національного законодавства до міжнародних зобов’язань у галузі прав людини, а також пропонує у відповідності із міжнародними стандартами публікувати періодичні доповіді від імені України до конвенційних органів та їх рекомендації державною мовою та мовами національних меншин. Тобто не тільки доповіді, які готуються від імені України до конвенційних органів, мають готуватися гласно, відкрито, транспарентно, а й тексти їх мають бути оприлюднені для ознайомлення громадськості України.

Шановні присутні! Стаття 55 Конституції України визначає, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого з прав людини. Забезпечення цього конституційного права детально висвітлено в третьому розділі доповіді.

Хочу зазначити, що за період від 14 квітня 1998 року по 31 грудня 1999 року до Уповноваженого звернулося понад 80 тисяч осіб (на сьогодні ця цифра перевищує 100 тисяч осіб) як на особистих прийомах, так і письмово.

Процедура звернення до Уповноваженого на відміну від звернення, наприклад, до суду, не обтяжена зайвими формальними вимогами, є гнучкою, відкритою, порівняно швидкою і безоплатною. І завжди вона спрямована на захист прав та інтересів людини.

Подаючи заяву до Уповноваженого, особа має бути впевненою, що її звернення жодною мірою не становить їй загрози і не матиме негативних наслідків, пов’язаних із розголошенням відомостей, що містяться в заяві, якщо вони є конфіденційними.

Уповноваженим з прав людини у своїй діяльності у відповідності із практикою міжнародних стандартів розроблено спеціальний класифікатор звернень, на основі якого здійснювався розгляд звернень до Уповноваженого.

Саме завдяки такому класифікатору нами було встановлено, що серед звернень, які надійшли до нас, 56 відсотків стосуються порушення громадянських прав, 20 відсотків – економічних, 16 – соціальних прав і 5 відсотків – особистих конституційних прав людини.

У 1999 році спостерігалася тенденція до збільшення кількості звернень щодо реалізації громадянами політичних прав і свобод, зокрема на свободу слова, світогляду і віросповідання, на вільні вибори, на створення об’єднань громадян та профспілкових організацій. Таких звернень надійшло 2,3 відсотка.

Найбільш дієвим засобом реагування Уповноваженого на відомості про порушення прав і свобод людини є відкриття провадження у справі про порушення прав людини. Мета цього провадження – з’ясувати, чи дійсно мало місце порушення прав людини в кожному конкретному випадку та який саме державний орган, службова чи посадова особа має нести відповідальність за порушення прав, а також вжити відповідних заходів для сприяння поновленню порушеного права.

Такими першими провадженнями у справі про порушення прав людини з моменту моєї діяльності були: захист прав моряків судна “Dubai Valor”, яких було затримано як заручників у Нігерії, а також моряків теплоходів “Global Sky”, “Светлогорск”, “Свет”, затриманих шляхом збройного нападу в Єгипті; невиплата заробітної плати вчителям Чернігівської області, Автономної Республіки Крим, шахтарям Луганської області; порушення пенсійного законодавства, зокрема виплата пенсій у натуральній формі в Автономній Республіці Крим; застосування тортур працівниками правоохоронних органів у декількох регіонах України; порушення прав дітей, хворих на сколіоз, у місті Луганську у зв’язку із закриттям Ювілейної школи-інтернату; щодо надання статусу ліквідаторів ЧАЕС бійцям 731 окремого батальйону спецзахисту, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; питання недофінансування судів загальної юрисдикції; повернення на Батьківщину жертв торгівлі людьми.

Всього за зверненнями до Уповноваженого було відкрито майже 2 з половиною тисячі проваджень. У 1999 році кожне п’яте провадження Уповноваженого завершилося позитивно, і права заявників було поновлено.

Проте, якщо проаналізувати провадження Уповноваженого, відкриті щодо незаконних дій конкретних органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, то можна зазначити, що найбільше таких проваджень стосуються порушень прав людини органами Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції та їх органами на місцях, а також судами загальної юрисдикції, передусім щодо судової тяганини.

У випадках масового і брутального порушення прав людини Уповноваженим вносилися подання, зокрема до Президента України, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора – загалом 128 подань.

Слід зазначити, що лише 30 відсотків звернень, які надійшли до Уповноваженого, були в межах його компетенції. Проте, оцінюючи ситуацію, що склалася з великою кількістю звернень і брутальним порушенням прав людини в Україні, Уповноважений не пішла шляхом відмови в розгляді таких звернень лише через недотримання формальних вимог закону, а, керуючись присягою, справедливістю та власною совістю, намагалася надати будь-яку можливу допомогу нашим громадянам. Адже і проста порада чи роз’яснення в критичній ситуації ставали для людини неоціненною допомогою, інколи просто повертали людину до життя. Тому більшість неприйнятних звернень все-таки розглядалися та аналізувалися Уповноваженим з прав людини.

Важливим напрямом діяльності Уповноваженого є співпраця з народними депутатами. Таких звернень надійшло до Уповноваженого 260. Ви знаєте, що я щодня з вами зустрічаюсь, представники Уповноваженого працюють у комітетах Верховної Ради безпосередньо. І я вважаю це надзвичайно важливою ділянкою своєї роботи.

Три наступні розділи доповіді Уповноваженого присвячені аналізу конкретних прав і свобод людини – громадянських, особистих, політичних, економічних і соціально-культурних.

У четвертому розділі доповіді подано стан законодавчого забезпечення і реалізації громадянських та особистих прав людини. До речі, цей розділ починається аналізом дотримання права людини на життя. З правом кожної людини на життя тісно пов’язане не тільки право на її фізичне існування, а й створення гідних умов існування, що є важливим обов’язком держави. На думку Уповноваженого, всі інші конституційні права людини слід розглядати як такі, що конкретизують право людини на життя у всій його різноманітності, а без його реалізації будь-які інші права і свободи втрачають сенс.

Катастрофічне падіння життєвого рівня переважної більшості населення, бідність, що у свою чергу негативно вплинула на демографічні процеси в Україні, зокрема зумовила перевищення смертності над народжуваністю, зменшення рівня середньої тривалості життя і таке інше, депопуляція і міграційний відплив населення спричинили зменшення чисельності наявного населення України більш як на 2 мільйони чоловік.

Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до проблеми суїциду в Україні. З метою об’єктивного аналізу проблеми суїциду Уповноважений вперше здійснила моніторинг дослідження цієї проблеми за останні десять років. Так, з 1990 по 1999 рік в Україні було скоєно понад 133 тисячі самогубств. Особливе занепокоєння Уповноваженого викликають непоодинокі випадки самогубств серед дітей.

Шановні присутні! Громадяни України дедалі частіше використовують своє конституційне право на судовий захист, передбачене статтею 55 Конституції України, і оскаржують у суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Найбільше потерпають громадяни від брутальної судової тяганини. Так, минулого року понад встановлені законом строки судами розглянуто 30 відсотків кримінальних і 16 відсотків цивільних справ від загальної кількості розглянутих справ. Інколи громадяни роками домагаються відновлення своїх порушених прав, особливо по цивільних справах. Уповноважений з прав людини вважає, що невиконання судових рішень є однією з найболючіших проблем судового захисту прав громадян, забезпечення правосуддя в Україні, адже це нанівець зводить увесь сенс судочинства.

Варто зауважити, що скарги на невиконання рішень судів становлять значну кількість серед звернень про порушення прав людини до Уповноваженого, а також до Європейського суду з прав людини. Внаслідок хронічного невиконання багатьох судових рішень наша держава набуває на міжнародній арені негативного іміджу в галузі забезпечення прав людини. У доповіді наводяться конкретні приклади щодо права громадян на судовий захист.

Відповідальність за невиконання судових рішень несуть передусім Міністерство юстиції, районні, міські управління юстиції та відділи державної виконавчої служби. І я вважаю правильним рішення Верховної Ради про розгляд зазначеного питання ближчим часом у сесійній залі.

Шановні присутні! У доповіді особлива увага приділена питанню застосування в Україні тортур – жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність людини, поводженню чи покаранню. Аналіз звернень до Уповноваженого свідчить, що найбільше порушень прав із застосуванням катувань відбувається під час затримання людини та проведення слідства. Такі факти мають місце, і щодня я як Уповноважений з прав людини отримую такі повідомлення від громадян України, правозахисних організацій та засобів масової інформації.

До речі, в 1998-1999 роках було порушено 194 кримінальні справи щодо перевищення службових повноважень із застосуванням насильства та приниження гідності людини, за якими було притягнуто до кримінальної відповідальності 285 працівників міліції.

Чого варта справа батька трьох дітей із Вінницької області пана Грицика, по якій Уповноважений відкрила провадження і призначила перевірку. Було встановлено, що абсолютно невинна людина стала жертвою незаконного ведення слідства працівниками Бершадського райвідділу міліції Поступайлом і Бурлаченком, які, запідозривши Грицика в крадіжці цистерни, затримали його в кабінеті голови правління КСП “Авангард”, побили гумовим кийком, вимагаючи зізнання в крадіжці, а потім вивезли до річки Південний Буг, де продовжували катування: наділи наручники і, сівши на ноги, почали топити в річці, поламали ребра.

Вироком Чечельницького райсуду Вінницької області від 7 жовтня 1998 року злочинців було засуджено за скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 166 Кримінального кодексу, проте до трьох років позбавлення волі умовно кожного.

Уповноважений із цього приводу провела спеціальну прес-конференцію за участю самого потерпілого Грицика. Та, на жаль, лише один канал телебачення – СТБ – набрався мужності показати цю прес-конференцію.

При перевірці з виїздом на місце – до Луганської області – працівниками Секретаріату Уповноваженого було встановлено, що від Сергія Лазаренка, якого було затримано 9 липня 1999 року працівниками карного розшуку міста Красний Луч і обвинувачено в скоєнні злочинів, в яких він не визнав себе винним, домагалися показів із застосуванням тортур. Ось як він описує у зверненні до Уповноваженого ці страждання: “На меня надели противогаз, закрывали доступ воздуха до тех пор, пока я не потерял сознание. Сознание я терял три раза. В чувство меня приводили, избивая ногами і тряся трубу, на которой я висел.”

Подібні тортури застосовувалися і до інших громадян Луганської області. Я хочу назвати справу Жовтуна, до якого застосували такі самі тортури, як і до Лазаренка. А потім його роздягли і били палицею по голому тілу, після чого її кінець, вибачте, засунули жертві в анальний отвір.

Вина Жовтуна не була доведена в судовому порядку. На сьогодні стосовно працівників міліції Сербіна та Ущеповського, які були засуджені до 3,5 років позбавлення волі, та Кияницького вирок суду не можна виконати через те, що злочинців своєчасно не було затримано, вони зникли і нині перебувають у розшуку.

Останнім часом Уповноваженим відкрито провадження з власної ініціативи щодо застосування тортур, які спричинили смерть, зокрема, в містах Антрацит, Красний Луч, Суходольськ Луганської області та в Сумській області. Я з болем засвідчую, що вже тільки за цей рік Уповноваженим відкрито близько 200 проваджень виключно щодо застосування тортур в Україні.

До речі, для усунення порушень конституційних прав громадян України в Луганській області мною було направлено спеціальне подання на ім’я міністра внутрішніх справ пана Юрія Кравченка, у якому було засуджено факти застосування працівниками органів внутрішніх справ катувань та інших дій, що принижують людську гідність і є одним із найбрутальніших порушень прав людини. На жаль, після внесення подання Уповноваженого кількість фактів застосування тортур безпосередньо в Луганському регіоні не зменшується.

Аналіз, проведений Уповноваженим, свідчить, що порушуються вимоги статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України щодо допуску захисника до участі у справі з моменту пред’явлення обвинувачення, а також у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину або в разі застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

На думку Уповноваженого, недопущення адвоката на ранній стадії слідства є також однією з причин застосування тортур. Іншою причиною застосування тортур є те, що окремі правоохоронці для досягнення позитивних показників у своїй роботі намагаються розкрити злочини будь-якою ціною, включаючи застосування недозволених методів ведення слідства.

Надзвичайно актуальною темою для України, як, до речі, і для всього людства, на сьогоднішній день є запобігання торгівлі людьми, зокрема дітьми та жінками. Це є одним з головних пріоритетів у діяльності Уповноваженого з прав людини.

Нам вдалося за підтримки міжнародних організацій, передусім ОБСЄ і Міжнародної організації міграції, створити при Уповноваженому Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлі людьми, і в рамках цієї ради готується спеціальна доповідь Уповноваженого з цього болючого питання, яка невдовзі буде представлена у Верховній Раді.

Шановні присутні! За даними прикордонної служби України, в 1999 році кордон України перетнули понад 12 мільйонів громадян України. За оцінками фахівців, кількість заробітчан з України в зарубіжних країнах коливається від 500 тисяч до 2 мільйонів осіб на рік. Уповноважений вважає, що питання забезпечення прав та законних інтересів громадян України за кордоном мають постійно враховуватися при укладанні міжнародних договорів та під час міжнародних контактів.

Останнім часом особливої гостроти у світі набула проблема боротьби із захопленням заручників. На жаль, почастішали випадки, коли заручниками стають громадяни нашої держави, і впливати на такі випадки надзвичайно складно. Та попри це з моменту створення інституції Уповноважений приділяє розв’язанню цієї проблеми значну увагу і рішуче захищає права українських громадян, які потрапляють у стан заручників.

На сторінках доповіді ви знайдете конкретні приклади і підрахунки Уповноваженого з прав людини про те, що за роки незалежності України в морських портах різних країн світу було затримано і заарештовано понад 150 суден з українськими екіпажами. Спільно з МЗС України Уповноваженому вдалося повернути за цей час 50 українських громадянзаручників та ініціювати ратифікацію у Верховній Раді України Конвенції ООН з морського права 1982 року.

За підсумками провадження Уповноваженого з прав людини було зроблено узагальнення інформації щодо заарештованих українських суден, а також суден з українськими екіпажами. Уповноважений вважає, що основною причиною цих арештів є невиплата ДСК “Чорноморське морське пароплавство” та іншими державними і приватними судноплавними компаніями своїх боргів іноземним фірмам за обслуговування суден в іноземних портах. Є випадки арешту суден за надуманими звинуваченнями з наступним їх продажем за безцінь.

У п’ятому розділі доповіді розглянуто проблему дотримання та захисту політичних прав і свобод. Уповноважений зазначає, що одним із найскладніших у її діяльності є питання контролю за забезпеченням конституційних виборчих прав громадян. Це підтвердили й вибори Президента України в 1999 році.

З метою оперативного реагування та контролю за станом дотримання конституційних виборчих прав усіх учасників виборчого процесу Уповноваженим було започатковано “гарячу лінію”. Це була новація у практиці виборчої кампанії в Україні. На адресу Уповноваженого надійшли сотні усних та письмових звернень у вигляді телефонограм, листів, телеграм, факсових повідомлень. Як засвідчив проведений аналіз, найбільша кількість порушень стосувалася недотримання засобами масової інформації принципу рівних можливостей, а також втручань посадових осіб органів державної влади у хід виборчої кампанії. Оцінка Уповноваженого повністю збігається з висновками аналізу, який було здійснено спеціальною місією спостерігачів ОБСЄ.

Шановні присутні! Захист права людини на свободу думки, вільне вираження своїх поглядів і переконань є одним із пріоритетних напрямів діяльності Уповноваженого з прав людини. Наведений у доповіді аналіз стану забезпечення цих прав свідчить, що у боротьбі зі свободою думки і слова, з альтернативними виданнями, окремими редакторами і журналістами владні структури дедалі ширше використовують такі форми тиску, як цілеспрямовані перманентні перевірки податковими, фінансовими, правоохоронними органами, пожежними, санітарно-епідеміологічними організаціями, особливо судові позови щодо захисту честі і гідності, ділової репутації. Широко відомі в Україні резонансні справи щодо таких видань, як “Правда Украины”, “Політика”, “Фінансова Україна”, “Сільські вісті”, “Свобода”. <...>

Щоденно у п’яти-шести судах країни розглядаються позови посадових осіб до засобів масової інформації щодо захисту честі і гідності. Зокрема, у 1999 році проти ЗМІ було подано 2258 таких судових позовів.

Реалізація права на свободу думки і слова та права вільно збирати, зберігати, використовувати та розповсюджувати інформацію нерідко унеможливлюється саме через недосконалість норм чинного законодавства та судової практики. Саме тому я звернулася до Голови Верховного Суду України Віталія Бойка з листом, у якому підтримала ідею проведення спеціального засідання Пленуму Верховного Суду з питань удосконалення судової практики при розгляді спірних проблем в інформаційній сфері.

Я вдячна присутнім у цій залі високоповажним ієрархам багатьох релігійних конфесій, які сердечно відгукнулися на запрошення взяти участь у представленні першої щорічної доповіді. Загальновідомо, що за роки незалежності церква почала користуватися найбільшою довірою серед соціальних інститутів нашої держави.

Зростає потреба суспільства у долученні до високої духовності, яка завжди була притаманною всім релігійним конфесіям. Сьогодні найбільше потребують такого духовного піклування найбільш незахищені громадяни, передусім літні люди, інваліди, діти-сироти. Тому, користуючись нагодою, дозвольте особисто звернутися до пастирів різних конфесій щодо необхідності, на думку Уповноваженого, якомога більшої підтримки, передусім моральної і духовної, безпритульних дітей та дітей-сиріт.

Останній, шостий розділ доповіді Уповноваженого присвячений стану дотримання економічних та соціальнокультурних прав людини. Я думаю, що в цій залі загальновідомі факти масового і брутального порушення саме економічних і соціально-культурних прав людини. Проте я хочу зазначити, що Уповноваженим вживалися заходи з виїздом на місця. Ми побували в декількох регіонах. В Луганському регіоні ми були на найбільш складних шахтах. Я так чесно сказала б вам, що, крім нас, ці шахти майже ніхто не відвідував. Це передусім такі шахти, як “Суходольская Восточная”, “Золотое”, “Победа”, імені Баракова.

І хочу сказати, що на сьогоднішній день на мої акти реагування, на мої подання я, на жаль, не побачила належного реагування. Як показують трагічні події 2000 року, зокрема на шахті імені Баракова, саме таке неналежне, несвоєчасне реагування призводить інколи до таких трагедій.

Завершуючи свій виступ, я хотіла б сказати, що таке право, як право на достатній рівень життя, що забезпечує свободу від бідності, є невід’ємним правом людини. На жаль, це право в нашій державі сьогодні масово порушується. І Уповноважений зазначає, що бідність, яка сама є порушенням прав людини, призводить до масового порушення інших прав і свобод людини.

Дуже важливо, що уряд визнав бідність у програмі своєї діяльності “Реформи заради добробуту”, яка була схвалена Верховною Радою України. Але потрібні конкретні й рішучі кроки до подолання бідності в нашій державі.

Шановні присутні! Завершуючи свій виступ, я хотіла б сказати, що в доповіді окреслена довга низка проблем щодо порушень прав людини. Підсумовуючи, я хотіла б зазначити, що в Україні, попри те, що є демократичне законодавство у сфері прав людини, в умовах соціальної, економічної кризи, падіння загального рівня культури і моралі поки що відсутні ефективні механізми захисту прав людини, що призводить до масових та систематичних порушень прав людини.

Тому цією доповіддю хотілось би привернути увагу представників усіх гілок влади, засобів масової інформації, громадськості до активних дій, до утвердження у нашій країні принципів верховенства права та поваги до прав людини.

Сподіваюся, що наведені у доповіді факти та висновки Уповноваженого вплинуть на правосвідомість і настрій суспільства, пробудять совість нації. Сподіваюся на ваше розуміння і підтримку.

Дякую вам за увагу і терпіння.

ГОЛОВА. Дякую, Ніно Іванівно, за змістовну доповідь. Шановні народні депутати, ви бачите, з відведеного регламенту сім хвилин залишилося на запитання.

ПЕРЕСУНЬКО С.І., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Група “Трудова Україна”. Шановна Ніно Іванівно! Прослухав вашу доповідь, і у мене склалося враження, що в нашій країні, в принципі, не все так і погано з захистом прав людини. Дайте мені відповідь, будь ласка, що заважає вам працювати ефективніше? Мене цікавить також рівень і стан законодавства, яке сьогодні діє. Чи не здається вам, що ще довгі і довгі роки нам доведеться створювати парламентським шляхом законодавчу базу для того, щоб дати реальну можливість захищати права людини в нашій державі. Я хотів би, щоб ви сказали конкретно, що заважає вам у даному питанні працювати більш ефективно?

Дякую.

КАРПАЧОВА Н.І. Спасибі за запитання. Я хочу зазначити, що інститут Уповноваженого з прав людини є одним з елементів національної системи захисту прав людини, який забезпечується передусім судовою гілкою влади, а також правом звернення громадян України до міжнародних судів і інших міжнародних органів. Це передбачено статтею 55 Конституції. До речі, інститут Уповноваженого в цій статті Конституції визначений як позасудовий механізм реагування. Я хочу сказати, що проблем щодо захисту прав і свобод людини саме нашою інституцією надзвичайно багато. Передусім, як я зазначала, інститут Уповноваженого поки що не вписаний в систему традиційних гілок влади, і, чесно кажучи, з перших днів існування влада блокувала нашу діяльність.

Я хочу ось що сказати. Нерозуміння новоствореної інституції ми зустріли на всіх рівнях влади. Передусім це проявилося в нестворенні відповідних умов роботи, як того вимагав закон про Уповноваженого, а інколи у фактичному блокуванні нашої діяльності.

Уявіть собі, що протягом двох років ми забезпечували прийом громадян на сходах у приміщенні Верховної Ради, і тільки в січні за підтримки уряду ми отримали приміщення, де можемо зараз (хоча воно в аварійному стані) почати прийом громадян у відповідних гідних людини умовах.

Депутат Левченко: “Нина Ивановна, мне известно, что вами внесено конституционное представление в Конституционный Суд о возвращении денежных вкладов граждан Украины. В каком состоянии рассмотрение этого вопроса?”

КАРПАЧОВА Н.І.: Шановні народні депутати, шановні присутні! Дійсно, Уповноважений з прав людини за численними зверненнями громадян нашої держави щодо повернення заощаджень громадян внесла у червні цього року відповідне конституційне подання. На сьогоднішній день я очікую від Конституційного Суду України оперативних заходів реагування на моє конституційне звернення і розгляду цього звернення в Конституційному Суді. Я особисто буду представляти інтереси наших громадян під час розгляду мого конституційного подання щодо повернення вкладів наших громадян.

ІЩЕНКО О.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ 96, Київська область). Шановна Ніно Іванівно! Питань у громадян України і народних депутатів щодо порушень прав людини дуже багато. Але прошу вас висловити ваше ставлення до захисту прав громадян України, які не за своїм бажанням перебувають за кордоном у пошуках засобів для свого існування. Там ці люди є безправними, перебувають, як правило, на нелегальному становищі. Що робить у цьому плані Уповноважений?

КАРПАЧОВА Н.І. Дякую за запитання. Цією проблемою я займаюся з перших днів існування нашої інституції. Дійсно, 12 мільйонів громадян України щороку перетинають кордон. Тільки кордон з Польщею, як було з’ясовано, щорічно перетинають 6 мільйонів громадян нашої країни. Абсолютно безправними, незахищеними виявляються наші громадяни поза межами нашої держави. Тому я внесла подання Прем’єр-міністру України щодо негайної ратифікації Конвенції ООН про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей. На жаль, від нашого уряду я отримала негативну відповідь щодо ратифікації цієї конвенції. Є побоювання уряду, що ті громадяни-іноземці, які перебувають на теренах нашої держави, не зможуть отримати відповідного захисту в Україні. І тому, на його думку, ми не можемо зараз ратифікувати цю конвенцію. Я буду повторно вимагати від уряду ратифікації цього важливого міжнародного документа.

Онопенко В.Всім відомо, що громадяни звертаються в органи виконавчої влади всіх рівнів, у суди, до Президента, до народних депутатів і до Уповноваженого. Як ви вважаєте, чи не свідчить це про те, що в Україні відбувається масове порушення прав людини? Чи не є потреба посилити функцію Уповноваженого в правовому сенсі? Наскільки позитивно вирішуються питання, порушені у зверненнях?

КАРПАЧОВА Н.І.: Шановні народні депутати, я хочу ще раз зазначити (це зазначено і в доповіді – в усіх її шести розділах), що в Україні масово і брутально порушуються права людини. Так, немає у світі країни, де б не порушувалися права людини. Але мене сьогодні хвилює систематичне і масове порушення будь-яких прав людини, про що я зазначаю у своїй доповіді.

Я хочу сказати, що Уповноважений не має функцій ані прокурора, ані судової гілки влади. Він може подавати свої акти реагування до вищих посадових осіб, реагувати на порушення, але це все розраховано на високу правову свідомість вищих посадових осіб держави.

Тому я хочу зазначити, що функції Уповноваженого безперечно треба посилити конкретними важелями, якими, скажімо, користуються мої колеги в Швеції, які мають право брати безпосередню участь у судовому засіданні як прокурори, або в Польщі, де вони беруть участь у розгляді цивільних справ. Я вважаю, що найближчим часом парламент розгляне зміни і доповнення до низки законів і кодексів України, де це питання має знайти своє вирішення.

НІКОЛАЄНКО С.М., секретар Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (виборчий округ 185, Херсонська область). Соціалістична фракція (Лівий центр). Шановна Ніно Іванівно! Справа в тому, що ефективна діяльність вашої служби збігається з напрямами роботи нашої фракції і партії. У нас навіть створено всеукраїнське об’єднання “Правозахист”. У зв’язку з цим я хочу задати запитання, яке кореспондується з попереднім запитанням.

Ніно Іванівно, що ви думаєте робити, які ви бачите шляхи зупинення цього суцільного порушення прав людини? Ви розумієте, що за всієї поваги до вас і вашої великої готовності залишається така ситуація, що нас, Верховну Раду, і вас як Уповноваженого використовують як освятителів усіх оцих безпорядків, які діються у нашій Україні. Зарплата не платиться, ветеранам сьогодні пільги їхні практично не надаються, ліки вони придбати не можуть. В галузі освіти домінує платна освіта, медичну допомогу ніхто не може отримати. Люди просто вимирають. Що робити? Як ви думаєте, що робити?

КАРПАЧОВА Н.І. Дякую за запитання. Я хочу сказати, що ми всі разом, а не тільки Уповноважений, маємо шукати шляхи припинення масового брутального порушення прав людини. Ви як законодавчий орган, Уповноважений як контрольний орган і орган, який безпосередньо розглядає індивідуальні звернення громадян та проводить моніторинг з цих питань і представляє вам таку доповідь для аналізу і передусім для подальшого вдосконалення законодавства.

Матеріали такої доповіді як акта вищого реагування мають бути враховані передусім виконавчою гілкою влади, яка безпосередньо забезпечує реалізацію прав і свобод людини.

Тому в нашій доповіді є конкретний розділ, присвячений аналізу звернень до виконавчої гілки влади і до вищих посадових осіб нашої держави.

Користуючись присутністю тут представників уряду, судової гілки влади, інших вищих посадових осіб держави, я ще і ще раз наголошую, що в Україні це має стати проблемою номер один. Від сьогоднішніх розмов про необхідність реформ ми маємо перейти до втілення реформ заради людини. І крок за кроком впроваджувати реформи, які здійснюються в інтересах конкретної людини.

Тому я виступаю за об’єднання зусиль усіх гілок влади, в тому числі – народних депутатів України.

ТАРАН В.В., член Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, НРУ). Дякую, шановний Іване Степановичу! Шановна Ніно Іванівно! Згідно з Законом про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щороку в першому кварталі Уповноважений повинен подавати свою доповідь. Цього не було. Отже, вже цим Уповноважений порушила ту свою клятву, яку ви давали у Верховній Раді України, обіцяючи дотримуватись Конституції і законів України. Ця доповідь була зроблена один раз на три роки, хоча вона мала робитися щороку.

На превеликий жаль, ми сьогодні не маємо можливості навіть обговорити надзвичайно широке коло політичних проблем, які стосуються роботи правоохоронних органів. І тому все те, що сьогодні відбувається, відбувається швидше для птички, як фарс.

Але дайте, будь ласка, хоча б відповідь: чому ви робите доповідь не щороку, а тільки раз на три роки? Що вам заважає дотримуватися законів України?

КАРПАЧОВА Н.І. Я б дуже хотіла, щоб ви, шановний депутате, в 1998 році, коли уряд і парламент відповідно до закону мали створити належні умови для діяльності Уповноваженого, прийшли й подивилися, в яких умовах ми почали працювати. Жодних умов не було створено! Попри це ми почали виконувати свої функції. Майже вісім місяців ми виконували свої функції безоплатно. З квітня і до кінця 1998 року ми працювали практично як волонтери. Тільки з кінця 1998 року відкрилося фінансування. Проте ми надавали конкретну допомогу конкретним громадянам.

Я хочу зазначити, що в лютому 1999 року я подала лист із проханням поставити до порядку денного представлення нашої щорічної доповіді, адже доповідь має подаватися за рік роботи. Я представляю вам доповідь за 1999 рік, коли почалося створення хоч мінімальних умов для діяльності Уповноваженого. Проте ми зробили аналіз і за 1998 рік. Ця доповідь мала бути представлена. Подивіться, яка це доповідь за обсягом і який ретельний моніторинг, потрібний для вашої роботи, було зроблено вперше в історії України!

Тому, шановні депутати, я була готова доповісти у будь-який час, але через “оксамитову революцію” деякі питання були відсунуті, і цю доповідь нам вдалося спільними зусиллями поставити в порядок денний тільки зараз.

Ключковський Ю.: При здійсненні депутатських обов’язків нам довелося зустрітися з посиланнями на документ під назвою “Міжнародні стандарти в області прав людини”, який нам невідомий. Прошу вас дати роз’яснення, що це за документ, коли і ким прийнятий, а також, по можливості, надати примірник міжнародних стандартів, скажімо, після доповіді або вказати, де його можна отримати.

КАРПАЧОВА Н.І.: Шановні народні депутати! Дійсно, питання міжнародних стандартів знайшло своє відображення передусім у Загальній декларації прав людини, у Міжнародних пактах про права людини. І вони стали нормами звичаєвого права. Саме ці документи і вважаються стандартами. Україна визнала ці стандарти і має їх дотримуватися, що і зроблено в нашій Конституції, проте поки що не зроблено на практиці.

КИРИЧЕНКО С.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (виборчий округ 183, Херсонська область). Дякую Володимиру Нечипоруку. Місто Херсон, Християнсько-демократична партія України. Слава Богу, я пишаюся, що в Україні мені довелося стати розробником Закону про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Нелегким було його прийняття. Лише на третьому році після внесення, після пікетування і двотижневого голодування вдалося розчулити колишнє керівництво органів Верховної Ради та дочекатися прийняття цього вкрай потрібного людям закону. Тож мене турбує завжди все, що стосується долі його реалізації.

Спасибі вам, Ніно Іванівно, за ті добрі справи, коли конкретні люди отримали посильну допомогу та захист. Але прошу дати відповідь на такі запитання, задля того щоб зробити більше і краще.

Чи затверджені Уповноваженим з прав людини Положення про Секретаріат Уповноваженого та його кошторис? Чи створена Консультативна рада при Уповноваженому? Чи затверджене Положення про представників Уповноваженого? І чому, Ніно Іванівно, свідомо створені вузькоапаратні рамки діяльності Уповноваженого, а не широкомасштабні – з опорою в регіонах (хоча б в обласних центрах) на актив громадсько активних правників та правозахисників засобом інституції представників Уповноваженого?

КАРПАЧОВА Н.І. Дякую депутату Сергію Кириченку. Я хочу сказати, що на сьогоднішній день Уповноваженим розроблено і затверджено всі внутрішні документи, передусім Положення про Секретаріат, Положення про представників. Проте я хочу сказати, що створення представництв у регіонах не може на сьогоднішній день реалізуватися через те, що поки що цього не дозволяє зробити фінансування нашої інституції. Конкретний приклад.

У 1998 році, як ви знаєте, фінансування почалося тільки в кінці року, і інституцію було профінансовано тільки на 32 відсотка. У 1999 році нас було профінансовано на 57 відсотків, а отже, не тільки нас, а й громадян нашої держави, які звертаються до нас за допомогою. Тому на сьогоднішній день за рахунок централізованих вкладень ми почали створювати такі представництва в регіонах, навіть, як то кажуть, на шкоду нашому центральному апарату. Зважаючи на масові порушення прав шахтарів у Луганському регіоні, ми почали створювати перше таке представництво саме в цьому регіоні.

Я впевнена, шановні депутати, що під час розгляду проекту бюджету на 2001 рік ви врахуєте критичний фінансовий стан нашої інституції, і те, що ви проголосували на підтримку нашої інституції в першому читанні, буде проголосовано і в другому.

Шаров І.: У доповіді прослідковується ваша велика увага до проблем шахтарського регіону, який ви неодноразово відвідували. Які проблеми цього регіону вами були порушені і на якому рівні державної влади? .

КАРПАЧОВА Н.І. Шановні народні депутати! Напередодні моєї доповіді ви всі отримали другий номер “Вісника Уповноваженого”. Ми зробили це свідомо. Ви побачили, що саме в цьому “Віснику” ми представили конкретні акти реагування і передусім – щодо захисту прав шахтарів як найбільш вразливої сьогодні групи населення. Ви знаєте, шановні депутати, що я виступала на виїзному засіданні Кабінету Міністрів за участю Президента в Луганську. Я виступала з цієї трибуни, коли в парламенті на Дні уряду розглядалося питання щодо порушень права людини на безпечні умови праці. Відповідне моє реагування саме з питань шахтарів було направлено Прем’єрміністру України. Ми продовжуємо тримати ситуацію щодо захисту прав шахтарів на постійному контролі.

ЯЦЕНКО В.М., член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ 66, Житомирська область). Дякую. Шановна Ніно Іванівно! Ви, безумовно, праві в тому, що в усіх країнах є факти порушення прав людини. Але в Україні вони порушуються настільки масово (масово, підкреслюю), що важко знайти країну у світі, яка б могла конкурувати в галузі порушення прав людини з нашою державою. Я, безумовно, за те, що шахтарів треба захищати, треба захищати повій, в’язнів і інших. Їх, безумовно, треба захищати. Але ж є ще загальні поняття, є права, гарантовані Конституцією України, насамперед – право на життя.

Сьогодні офіційна статистика свідчить: середній українець одержує майже вдвічі менше від мінімального прожиткового рівня. Значить, сьогодні гарант Конституції не гарантує середньому українцю права на життя. Чи зробили ви висновки відносно того, як гарант Конституції може гарантувати сьогодні право на життя середньому українцю?

КАРПАЧОВА Н.І. Це питання є предметом постійного розгляду у Верховній Раді України, і я хочу сказати, що питання захисту права людини на життя є пріоритетом у діяльності Уповноваженого. Проте без Верховної Ради, без уряду, без Президента держави, а також вищих посадових осіб держави, органів місцевого самоврядування, як ви розумієте, це питання Уповноваженому одному не здолати, не змінити і не зламати ганебну ситуацію, що склалася з правом на життя громадян України.

Дійсно, середня тривалість життя в Україні на сьогоднішній день становить 62 роки, а шахтарів – узагалі 55 років. Це не може не тривожити. Але я вважаю, що нам усім треба нарешті спільно відійти від декларацій і розробити конкретну програму спасіння нашої держави. Іншого шляху я тут не бачу. Тільки радикальними засобами можна сьогодні змінити цю ситуацію.

На сторінках доповіді я звертаю вашу увагу на те, що сьогодні критична ситуація склалася щодо стану здоров’я наших громадян. Почалися епідемія туберкульозу, епідемія СНІДу. І ці проблеми сьогодні не можуть нас усіх не тривожити. Тому я ще раз кажу, що увага парламенту, представників усіх гілок влади має бути сьогодні прикута до розробки спільної програми дій для рятування України.

Журавський В.: Ніно Іванівно, скажіть, будь ласка, що треба для Уповноваженого, щоб посилити вашу роботу? Ми готові це підтримати”.

КАРПАЧОВА Н.І. Я вже фактично дала відповідь на це запитання. Головне для нас – ваша моральна підтримка, ваша підтримка під час голосування за бюджет. Я запрошую вас усіх прийти сьогодні на Інститутську, 21/8 (деякі депутати це вже зробили), щоб конкретно подивитися наші умови, і спільними зусиллями розробити певний конкретний план дій для вирішення питань, які хвилюють народних депутатів і фракції, представлені в парламенті.

БЕЗСМЕРТНИЙ Р.П., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, НДП). Фракція НДП. Шановна Ніно Іванівно! Я прошу вас зупинитись, наскільки це можливо, на проблемі прав дитини в Україні, тому що ця проблема декілька років тому була найактуальнішою, як на мене, в нашій країні.

Чи досліджувалась, вивчалась, аналізувалась ця проблема протягом останніх двох років?

КАРПАЧОВА Н.І. Це питання надзвичайної державної ваги. Воно є пріоритетним у діяльності Уповноваженого. Я хочу зазначити, що на сьогодні ми почали співпрацювати спільно з урядом у комісії щодо захисту безпритульних дітей. І я гадаю, що саме з цього питання – захисту прав дітей в Україні як однієї з найбільш вразливих груп населення – буде зроблено спеціальну доповідь Уповноваженого і представлено народним депутатам України.

БЕСПАЛИЙ Б.Я., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, НДП). “Реформи-Конгрес”. Шановна Ніно Іванівно! Ви багато розповідали про стан прав людини. Зрозуміло, що він скрутний в Україні. Але ж наше і ваше завдання – не тільки констатація цього. Ви цим питанням займаєтесь предметно. От і скажіть, будь ласка, які конкретні законодавчі дії ви очікуєте від Верховної Ради для того, щоб ситуація з правами людини поліпшилась? Це перше запитання.

І друге. Враховуючи, що Уповноважений з прав людини не є суб’єктом права законодавчої ініціативи, то які ви бачите шляхи нашої співпраці з тим, щоб ваш досвід законодавчого регулювання цієї сфери якось вводити в закони. Адже ви багато знаєте, але законодавчої ініціативи не маєте. Може, тому така недостатня активність вашого відомства у законодавчій діяльності?

КАРПАЧОВА Н.І. Дякую за запитання. Воно є надзвичайно цікавим для мене. Ви знаєте, що омбудсмени в усіх країнах світу, де існує ця інституція, як правило не мають права законодавчої ініціативи. Проте деякі вже добилися цього права і працюють спільно з депутатами.

Я, використовуючи свої конкретні наробки як депутата тринадцятого скликання, безпосередньо працюю і з народними депутатами, і з комітетами. І хочу зазначити, що певні конкретні кроки на цьому шляху вже зроблено. Принаймні, ратифікація вами Конвенції ООН з морського права відбулася за ініціативи Уповноваженого з прав людини. А стаття про тероризм, якби вона була застосована в нашій практиці у тій редакції, у якій її було прийнято як зміну до Кримінального кодексу, призвела б до масового порушення прав і свобод людини. Тому Президент за моїм поданням наклав на цей закон вето. Я розумію, мабуть, когось це і не влаштувало, проте це були конкретні кроки.

На сьогодні я зініціювала ратифікацію Конвенції ООН про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей і подала ці пропозиції до уряду. Також я пропоную конкретний план національних дій щодо імплементації міжнародних стандартів з прав людини і передусім щодо запобігання тортурам. Ви знаєте, що законопроект, який було подано депутатом Бродським, розглянуто, але позитивного рішення не прийнято. Я запропонувала депутату Михайлу Бродському спільно зі мною відпрацювати конкретний законопроект у відповідності з міжнародними стандартами, передусім з Конвенцією ООН і з Європейською конвенцією щодо запобігання тортурам, і внести на розгляд Верховної Ради.

Я можу продовжити конкретний перелік цих питань. Проте я хочу сказати, що народні депутати України все ж таки з деяких законопроектів теж виявляють ініціативу. Скажімо, Комітет з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства подав мені на експертизу (це не є моєю функцією, але я відгукнулася щиро) законопроект щодо прав дитини. І таку експертизу було зроблено.

Тому я хочу сказати, що це є надзвичайно важлива діяльність. І без цього неможливо далі працювати. Ми, до речі, домовилися із заступником Голови Верховної Ради Степаном Гавришем про те, що всі законопроекти щодо прав людини, які Верховна Рада розглядає, будуть надсилатися керівництвом Верховної Ради на розгляд і експертизу до Уповноваженого з прав людини. Тому я сподіваюся на конкретні кроки щодо цього з боку парламенту.

Круценко. Вам відомо, що проектом Земельного кодексу пропонується визнати землю товаром. Цей злочин нинішніх владних структур позбавить майбутні покоління можливості мати рідну землю. Я маю більше 100 тисяч підписів з різних областей проти цього дійства. Яка позиція Уповноваженого щодо цього життєво важливого питання? Дякую.”

КАРПАЧОВА Н.І. Шановні народні депутати! Загальновідомо, що питання права на землю є визначальним питанням у будь-якій державі. Саме у нинішньому 2000 році Уповноважений з прав людини отримала нескінченну низку звернень з питання порушення права на землю.

Три дні тому спільно з послом Швейцарії, який відвідав нашу інституцію, я безпосередньо проводила прийом наших громадян і хочу сказати, що майже кожне третє звернення стосувалося захисту прав при розпаюванні землі. Я хочу сказати, що це дуже складне питання. І я в наступній доповіді, яку найближчим часом буду вам робити, детально проаналізую порушення цього права і конкретно внесу пропозиції щодо Конституції, щодо Земельного кодексу і щодо указу Президента з цього питання.

ПОПЕСКУ І.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (виборчий округ 204, Чернівецька область). Дякую. Група “Солідарність”. Вельмишановна Ніно Іванівно. Ви у своїй доповіді в основному розглядали питання щодо захисту індивідуальних прав. Натомість є проблема і з колективними правами. Наприклад, питання щодо прав національних меншин. Я наведу два приклади і відразу поставлю запитання.

Перший приклад. Додатки до “Голосу України”, що виходять мовами національних меншин, фінансуються за залишковим принципом. Це призвело до того, що газети, які поширюються за передплатою, мають такі борги, що можуть бути закриті.

Другий приклад. У Глибоцькому районі Чернівецької області заврайвно заявив на нараді, що тепер завдання предметних олімпіад уже не будуть перекладатися мовами меншин, а викладаються, скажімо, фізика, математика, хімія саме цими мовами.

Як ви оцінюєте стан справ у сфері захисту прав представників національних меншин?

КАРПАЧОВА Н.І. Дуже дякую шановному народному депутату Івану Попеску і хочу зазначити, що за законом Уповноважений з прав людини зобов’язаний розглядати індивідуальні звернення. Проте, саме керуючись принципом справедливості і власною совістю, коли до мене звертаються представники національних меншин (тут я хочу зазначити, що таких звернень небагато), я уважно розглядаю такі звернення. І хочу сказати, що я вбачаю щодо законодавчого забезпечення прав національних меншин певну відповідність міжнародним стандартам. Проте щодо реального забезпечення прав нацменшин в Україні – тут, як ви знаєте, є певні дискримінаційні дії.

Тому я прийняла рішення створити у структурі інституції Уповноваженого з прав людини посаду спеціального представника Уповноваженого з захисту прав національних меншин. З цим питанням я звернулася до пана Макса ван дер Стула – Верховного Комісара ОБСЄ з питань національних меншин щодо його підтримки, передусім фінансової, і отримала певну підтримку та чекаю 6 грудня на зустріч з паном ван дер Стулом, під час якої ми конкретно обговоримо низку цих питань.

А вас, шановний пане Попеску, знаючи ваш великий досвід щодо захисту прав національних меншин, особисто запрошую до співпраці у цьому напрямі з Уповноваженим з прав людини.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, шановна Ніно Іванівно, за змістовну доповідь, за відповіді на запитання. Будь ласка, сідайте (Оплески).

КАРПАЧОВА Н.І. Спасибі.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо вам, Ніно Іванівно. Будь ласка, Ніно Іванівно.

КАРПАЧОВА Н.І. Шановні народні депутати! Шановні присутні! Я щиро дякую вам за моральну підтримку і хочу сказати що захист прав людини буде, я впевнена, завжди сферою наших спільних інтересів. І ці квіти по праву належать усім присутнім, а передусім одній чарівній жінці, яка сьогодні присутня в цій залі. Шановні друзі! У ложі для почесних гостей сидить Ніна Михайлівна, мати Валерія Марченка, який не повернувся з місць позбавлення волі. Давайте від усіх нас вручимо їй ці квіти з великою вдячністю за її мужність і за її діяльність, спрямовану на те, щоб права людини стали на українській землі виключною сферою діяльності всіх гілок влади.

_______________________________________________________

ПОСТАНОВА

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про першу щорічну доповідь Уповноваженого Верховної РадиУкраїни з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні

Заслухавши відповідно до пункту 17 статті 85 Конституції України представлену Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Карпачовою Н.І. першу щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні,

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Взяти до відома представлену Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Карпачовою Н.І. першу щорічну доповідь про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

Комітетам Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України розглянути внесені пропозиції про подальше вдосконалення та забезпечення законодавства України щодо прав і свобод людини.

2. Звернути увагу органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб на необхідність додержання вимог Конституції України щодо прав і свобод людини і громадянина.

3. Надрукувати в газеті “Голос України” виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо представлення щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

 

Голова Верховної Ради України І.ПЛЮЩ

м. Київ, 7 грудня 2000 року N 2127-III

продажа каминов | торговые весы москва
Престижная работа в Днепропетровске только на Job.ukr.net Банк украина обмен валют кредитная карточка visa. Kriogen.ru - сайт гелий и не только. О применении гелия. Требуется мотоблоки? Сайт новостей о мотоблоках. Мотоблок - продажа. логотип фрилансер