Зміст

Головна

Публікації

Дипломатичне призначення

Юрій ТЮРДЬО

“Новий” імперіалізм чи путінський прагматизм

В Україні призначеного нового посла Російської Федерації. Здавалося б, доволі пересічна подія, оскільки в Києві знаходяться дипломатичні представництва десяток країн світу і ротацію послів у них як правило відбуваються тихо та непомітно. Однак, на перший погляд звична подія з самого початку стала для багатьох знаковою. І для цього є вагомі причини.

Причини російської сторони полягали і полягають в максимально позитивному “піарівському” висвітленню даного “неординароного”(за висловлюваннями російської преси та російських політиків) кроку президента Росії Володимира Путіна. Для цього навіть були порушені усталені дипломатичні процедури, коли про нове призначення повідомляється лише після його затвердження та отримання “агрімана” (згоди на призначення з боку країни-призначення). Ймовірність призначення та саме призначення і його процедура були надзвичайно потужно розкручені російською стороною і таким чином в української сторони не було іншого варіанту відповіді, окрім позитивного.

Другою важливою причиною є сама особа новопризначенго посла та його статус. Віктор Чєрномирдін – відомий в Росії (і не лише в Росії) політик та державний діяч. Довгий час був главою “Газпрому”, керівником російського уряду, політичним лідером “партії влади” “Наш дом – Россия”, що останнім часом зійшла на маргінес політичного життя і добровільно-примусово влилась в новітню “путінську” партію влади – “Единство”. Віктор Чорномирдін є впливовою особою в російському та українському бізнесі з широкими зв’язками та контактами, і за задумкою Кремля мав би значно інтенсифікувати торгово-економічні зв’язки України та Росії. Цьому завданню і відповідає статус нового посла: до його безпосередніх дипломатичних обов’язків додаються функції “спецпредставника Президента Російської Федерації по економічних зв’язках з Україною”.

Саме призначення, а особливо незвичний статус викликали хвилю неоднозначних коментарів як в Україні, так і в Росії з уст різних політиків та державних діячів. Немає, зрозуміло потреби наводити їх усіх, однак варто зупинитися на показових.

Практично всі політики та впливові особи в Росії в позитивному ключі висловились про це призначення, наголошуючи на тому, що в результаті зросте як економічний, так і політичний вплив на Україну. А експансія російського капіталу в Україну омине багатьох перешкод та стане більш широкою.

В Україні оцінки були різні, як від крайньо правих: про те, що Путін фактично призначив намісника “в російському федеральному окрузі – Малоросія” до крайньо лівих: про те, що тепер відкрито шлях для об’єднання Росії, України та Білорусі в новітній Союз.

Наслідки та перспективи

Аналізуючи призначення Віктора Чорномирдіна послом Росії в Україну, можна зробити певні висновки.Отже, чим це нам грозить.

В першу чергу, можна однозначно стверджувати те, що Росія має намір активніше і відкритіше брати участь у вирішенні нагальних питань української політики. В Україні скоро парламентські вибори і в даному контексті сильно зростає роль так званого “російського фактора”. Така особа, як Віктор Чорномирдін здатна доволі адекватно та ефективно реалізувати російські інтереси в цій доволі дражливій сфері. На доведення даного твердження варто навести наступні факти та висловлювання: Віктор Чорномирдін отримав особисті “інструктажі” від Володимира Путіна, російського прем’єра Касьянова; зустріч та благословення від патріарха Всея Русі Алєксія ІІ “розвивати та зміцнювати відносини між нашими братськими слов’янськими народами”. Дещо ображений екс-посол Росії в Україні Іван Абоімов відмовився коментувати рішення В.Путіна і лише сказав, що “є міркування вищого порядку, які продиктували таке призначення”.

По-друге, слід очікувати значного посилення економічних зв’язків між обома країнами та відновлення спроб вирішити давні проблеми: як от проблема української забогованості за спожитий російський газ; менш проблематичний доступ російського капіталу до процесу української приватизації, полегшення доступу деяких українських товарів на російський ринок. Саме ці завдання прзначення чітко зазначені самим президентом Росії: ”Головним у співробітництві з Україною є питання економічної співпраці”.

Виглядає на те, що Кремль зрозумів, що замість того, щоб форсувати політичні вимоги, варто спочатку досягти повної економічної залежності. Тоді ж розмова про політичну інтеграцію буде виглядати більш природньою. І на сьогодні, в Україні немає жодної політичної сили, яка могла б протиставити щось вагоме та відмінне “новітньому російському наступові”. Можливо, Україні потрібен свій Путін?

Зміст

Головна

Публікації

У тебя друг Диск жокей , тогда тебе очень повезло.