Зміст

Головна

Публікації

ПОЛІТИКА

Ярема БІЛОГОРСЬКИЙ

Партійне доміно: огляд напередодні виборів

Український політикум останнього місяця набув виразних ознак того, що в публіцистиці прийнято називати “передвиборчий синдром”. Незважаючи на певну “діагностичну” заангажованість цього терміну, спробуємо неупереджено розібратися у складному мереживі політичних сил, постатей та фінансів, що так чи інакше були, є чи будуть задіяні у “великих перегонах”, фінішна “відмашка” яких відбудеться наприкінці березня наступного року.

По-перше, візьмемо до уваги застереження, що в нинішніх складних політико-ідеологічних умовах якось майже повністю розчинилася звична схема класифікації політичних партій на “правих-лівих”. Натомість індикатором партійної диференціації з чистою совістю можна наректи ставлення партій до влади з “незмінним” (не плутати з “незамінним”) Л. Кучмою на чолі. Тобто, і політична орієнтація, і політична перспектива, і навіть методи політичної діяльності сьогодні, в першу чергу, залежать від усвідомлення лідерами політичних партій власної твердої відповіді на запитання “ти з нами, чи проти нас?”.

По-друге, слід врахувати, що вищенаведений індикатор класифікації в певний спосіб вдало структурував вітчизняний політикум, розділивши його (відповідно до звичної схеми) на три частини: радикально проти Кучми; помірно (до пори до часу) “за”; ну і ті, що, нібито, посередині, і чи то не хочуть, чи то не можуть визначитися, з ким краще об’єднатися.

І по-третє, сучасні політичні ігрища – це лише артпідготовка майбутнього поля для військових дій. Тобто ніхто ще не зробив жодного кроку, який би реально, а не лише декларативно, визначив місце політичної сили у обоймі, яка згодом (вже незабаром) буде вистріляна в електорат.

Хто перший “заб’є рибу”?

Спостерігаючи за партійними пертурбаціями останнього місяця, в голову чомусь вперто лізе напівзабута аналогія: в скверику: “озброївшись” пивом та цигарками з ранку до вечора сидять чоловіки пенсійного віку і, не по рокам енергійно, з замашними ударами, вигуками та лайкою забивають “козла”, “рибу” чи якусь іншу фігуру відомої всьому пост-союзу “пролетарської” гри - “доміно”… Як відомо, правила тут прості: потрібно до щойно поставленої фігури “доліпити” свою, причому так, щоб співпадала кількість позначок на обох фішках. Виграє той, хто швидше “викинеться”… Власне, в такий же ж спосіб, хіба трохи менш цивілізовано гра відбувається й в політиці.

Масові об’єднання політичних сил в блоки, коли є хоча б по одному лідеру з обох сторін з однаковими “позначками”, сьогодні вже носять характер стихійності, тобто контролювати їх кількість з дня в день стає все важче. Виник навіть термін, від якого так і віє зневірою в результативності блокувальних заходів – блокуйня (дивіться журнал ПІК - №23 (106). Стаття Олега Медведєва під назвою “Блокуйня”)…

Єдиним способом розібратися в цій ситуації бачиться виокремлення трьох (за вищенаведеною класифікацією) “знакових” політичних груп, які виступають (або декларують такий намір) на політичній арені як інтегрований організм, тобто єдиний суб’єкт політичного процесу.

Радикально “проти”

Форум національного порятунку – умовна назва першого гравця цього флангу вітчизняного політичного поля. Формально його очолює Юлія Тимошенко, екс-віце-прем’єр, що пройшла всі щаблі становлення професійного опозиціонера: бізнес – політика - СІЗО… Разом з нею працюють (окрім незмінної “правої руки” Олександра Турчинова) Олександр Матвієнко, лідер партії “Собор”, а також такі відомі політичні лідери (з чомусь дрібними партіями), як Степан Хмара, Левко Лук’яненко та інші. Не слід знімати з терезів і широко розгалужену мережу регіональних “представництв” ФНП, які активно, проте все ще безуспішно намагаються просунути ідею всеукраїнського референдуму щодо недовіри президенту.

Інший гравець цього флангу – це Олександр Мороз, який є керівником умовного блоку “Україна без Кучми” (УБК). Його жорстка позиція щодо президента гідна пошани, як і позиція ФНП. Єдиним “каменем спотикання” між обома силами є, власне, ідея референдуму, до якої Мороз, на відміну від Тимошенко, ставиться якщо не вороже, то явно не з захопленням, вважаючи що це – вірний шлях до повної дискредитації опозиції в очах громадськості. Окрім того, якщо не “червоність”, то, принаймні, певна “рожевість” СоцПУ є ще одним моментом, який не дозволяє створити потужну антипрезидентську коаліцію на базі тої частини політикуму, яку ми позначили як “радикально проти”. Добре хоч те, що вони мають “розбиті” сфери діяльності і не перетинаються, спільно, але, водночас й окремо працюючи на відставку Кучми.

Помірно “за”

17 липня була укладена “Декларація про співпрацю” між найпотужнішими, з огляду на фінансово-адміністративний ресурс, політичними силами вітчизняного політикуму, які в народі прийнято називати “олігархами”. До складу “співучасників” ввійшли Народно-демократична партія України, “Трудова Україна”, Аграрна партія та “Регіони України”. Згідно з цією декларацією, вищеназвані чотири партії утворять спільний і єдиний виборчий блок. Ця сукупність просто неперевершених за своєю крутістю постатей вимагає детального аналізу, оскільки ширина мотиваційного спектру тут просто вражає.

НДП, після “ганебної перемоги” на минулих виборах, коли, маючи просто неймовірний адміністративний та фінансовий потенціал, двічі-народна “примудрилась” ледве нашкребти 5% (при пропускному порозі в 4%), схоже, змінила тактику. Новоспечений міністр транспорту України, Валерій Пустовойтенко (він же ж, за сумісництвом, лідер НДП) мабуть, усвідомив, що без сторонньої підтримки наступні вибори НДП програє, а тому єдиним виходом для партії є її участь у широкій, від Донецьку до Дніпропетровська, “анти соціал-демократичній опозиції” з опорою на “царський трон”. Погодьтесь, це – доволі серйозний мотив.

Партія “Регіони України” – це тема окремого дослідження. То ж ми спробуємо лише в загальних рисах окреслити її передвиборчі апетити. Отже, “партія Донецького клану” має в запасі Миколу Азарова, голову Державної Податкової Адміністрації, Рената Ахметова, давнього противника Суркіса & C як на бізнесовій арені, так і на футбольному полі (власник донецького “Шахтаря” – новітнього і дуже серйозного конкурента київського “Динамо”), а також Віктора Януковича, який все ще залишається “темною конячкою”, проте ресурси, потенціал та механізми впливу якого дозволили йому “ставити на місце” самого Кучму… Виразний анти-соціал-демократичний (читай - антисурківський) характер партії вже давно став “притчею во язицех”. Що не може не подобатися Президенту, якому СДПУ(о) відверто намозолила очі, і який, подейкують, лише чекає нагоди щоб втопити її остаточно.

Партія “Трудова Україна” з її лідером Сергієм Тигіпко теж мають цілу систему мотивацій участі в блоці “помірно “за”. По-перше, саме Тигіпка пророчили в прем’єрське крісло. Нібито він – аналог російського Путіна, і є політичним спадкоємцем нашого президента. Не склалося. Проте останнім часом Трудова Україна виявляє просто-таки нездорову цікавість до новітніх політ-іміджмейкерів з Росії. Варто зазначити, що ця зацікавленість є далеко не односторонньою. За повідомленням всеукраїнського тижневика “Політика і Культура”, “трудовики” близькі до угоди з техмонстрами Юхимом Островським і Петром Щедровицьким, відомими як модернізатори російської імперської ідеї. Подейкують також, що в Києві на Печерську бачили також Олексія Ситникова з “Імідж-Контакту”, який посідає перші рейтинги російських ПР-агенств… Візьмемо також до уваги, що в Росії щойно завершився виборчий цикл (думські, президентські та губернські вибори), і для тамтешніх фахівців нині – найсприятливіший момент для нового “працевлаштування”…

Ну і Аграрна партія України, теж, скажу Вам, не остання на Україні політична структура з масовим членством далеко не “найслабших” в Україні прізвищ завершає цей перелік новітніх політичних монстрів, котрі, очевидно, ведуть позиційну, проте дуже серйозну війну за владу. І Кучму, швидше, не підтримують, а використовують до пори до часу… На даному етапі його, фактично, всі забули, а дарма. Адже в чиїх руках адміністративні важелі? То чом би ними не скористатися, тим більше, що конкуренція відсутня? А далі – час покаже…

Ті, що “випадають” зі спектру

15 липня на горі Говерла, найвищій вершині України, відбулася ще одна заява. Нарешті Віктор Ющенко, екс-прем’єр, реформатор, “надія опозиції” і т.д. (для повного списку “достоїнств” Віктора Андрійовича тут би забракло місця) зробив заяву з приводу того, чим він буде займатися в майбутньому. Вірніше ким він буде займатися. Різниця тут принципова, адже рейтинг Ющенка є дуже високим, і його головування в блоці автоматично мало б означати якщо не перемогу, то, принаймні, “прохідність” чотиривідсоткового бар’єру – це точно. Фактично, кожен з вищеописаних “флангів” намагався схилити Ющенка на свою сторону. І ФНП спільно з УБК, і “закучмівці”. Проте отримали нового, поки-що неформального, лідера давні симпатики, партнери та просто друзі Віктора Ющенка – ПРП, НРУ, УНР та КУН, партії, що створили перший блок в нинішніх передвиборчих перегонах. Власне, подейкують, що блок і був створений “під Ющенка”, адже, погодьтесь, хто з лідерів вище перелічених партій поступився б іншому керівною посадою? А кандидатура Ющенка влаштовувала всіх. Хай там як, але “Наша Україна” (така назва блоку демократичних сил) запросила до участі всіх, кому небайдужа доля держави та хто має намір утверджувати в ній демократію. Поки що головних фігурантів блоку свідомо не було названо. Це й зрозуміло, адже багатьом доведеться поступитися місцем, і для того, щоб це зробити, потрібні довгі переговори, торги та домовленості. Повний список було обіцяно назвати в Декларації, яка буде підписана після періоду партз’їздів у вересні. “На відміну від опозиції, - наголосив Ющенко, - “Наша Україна” повинна базуватися на позитивній платформі. Зараз потрібна не консолідація проти когось, а позитивна програма”.

Таким чином, Віктор Андрійович принципово окреслив місце блоку в системі виведеної нами класифікації, чітко поставивши “Нашу Україну” в розряд тих, хто діє безвідносно до президента та існуючої системи влади. Проте в це віриться складно, швидше, ця заява є теж позиційною спробою виграти трохи часу для аналізу ситуації. Адже і Юлія Тимошенко, І Олександр Мороз мають свої розрахунки на роль Ющенка у антикучмівській кампанії. Так само свої розрахунки має Іван Плющ, який вважається ідеологічним натхненником створення блоку НДП, АПУ, “трудовиків” та ПРУ. А взявши до уваги такі чинники, як тісні особисті взаємини Ющенка з вище переліченими фігурантами, можна з впевненістю сказати, що сьогоднішня позиція є тимчасовою, і незабаром ми зможемо спостерігати процес плавного “перетікання” “Нашої України” з нейтральної позиції в той чи інший бік.

СДПУ(о), схоже, опинилася в доволі пікантній ситуації. З одного боку, досвід попередніх виборів показує, що навіть при проходженні в парламент партія не має там вирішального, чи просто суттєвого голосу, тому постійно необхідно шукати ситуативних партнерів. З іншого боку, серйозних вільних партнерів в політичному спектрі вже не залишилося. Волков із своїм ДемСоюзом та, правду кажучи, немаленьким фінансовим потенціалом в даній ситуації не є найкращим партнером. Політичні амбіції, бізнесові протиріччя, і – найголовніше – власні проблеми як в партії, так і у фракції (чого варта лише “втеча” Катерини Ващук) не сприяють об’єднавчим тенденціям з тепер вже екс - “директором-розпорядником парламенту”. Залишаються такі “темні конячки”, як “Яблуко” чи Зелені. Проте непередбачуваний “шеф” “Яблука” Михайло Бродський якось органічно не вписується в компанію Суркіса, Медвечука, Губського, Антон’євої та інших представників т.зв. “золотої сімки”. Тим більше, що ширяться чутки про можливе блокування “Яблука” з “За красивую Украину” Геннадія Балашова. А ПЗУ, зі своїми “пораженськими” настроями теж не найкращий партнер – делегований партією в уряд міністр екології Сергій Курикін нещодавно заговорив про загрозу відходу ПЗУ з політичної арени…Тобто, станом на сьогодні, СДПУ(о) сміливо вписується в “болото” як партія, що ще вагається не лише тактично, а й в стратегічному плані “куди піти, куди податись”…

І, нарешті, завершивши короткий та далеко не повний огляд сучасного політикуму напередодні виборів зазначимо: вибори, які незабаром відбудуться, вражатимуть розмахом та різноманітністю варіантів. І для того, щоб до кінця розібратися в напрямках, течіях та програмах кандидатів “в крісло” вітчизняним виборцям треба буде неабиякої наполегливості та терпіння. Дай нам бог розгледіти правду! Адже наступні вибори – чи не останній шанс на побудову нормальної, розвинутої, цивілізованої правової держави. І ми не повинні його втратити…

Зміст

Головна

Публікації

Joseph Tramontana Chief Financial Officer is a leading Education Consultant. evden eve ucuz nakliyat ankara nakliyeciler sitesi keçiören nakliyat etlik nakliyat