Зміст

Головна

Публікації

Політика

Олександр ШУМЕЛЬДА

Новий прем’єр і старий уряд?

Сталося! Те, про що давно говорили у владних коридорах та у громадському транспорті. Те, чого боялася і чого чекала вся країна. Те, чого так активно намагався уникнути Захід. Маємо нового прем’єра. Але… Здається, в даному випадку цілком обґрунтовано можна перефразувати відоме прислів’я: "Старий друг краще нових двох"...

Президент України Леонід Кучма, даючи настанови новому прем'єр-міністру України Анатолію Кінаху відразу ж після затвердження останнього на посаді, висловив думку, що, буцімто, затягування процедури формування нового уряду сьогодні є вкрай небажаним, оскільки стане приводом для прямого тиску і на прем'єра, і на президента з боку парламенту. Однак, як виявилося згодом, піддаватися цьому тиску президент зовсім не має наміру. Більш того, він не тільки не став задовольнятися блискучою перемогою над парламентом, у якому його висуванця затвердили з першого разу (та ще й без усяких кадрових зобов'язань!), але і має намір розвинути успіх і ґрунтовно зміцнити сам інститут президентства. Саме про це свідчать і перші кадрові призначення в новому уряді, і нові структурні зміни в системі виконавчої влади.

Події останнього тижня дали серйозний привід засумніватися в щирості 263 депутатів, які висловили 26 квітня недовіру урядові Ющенка. Скажімо, як на мене, недовіра уряду означає, що з посад має бути звільнено, принаймні, ключових міністрів, адже їх робота була оцінена на "незадовільно". А що ми бачимо? Новий склад уряду щойнопризначеного прем’єр-міністра Анатолія Кінаха майже повністю відповідає Кабінету Ющенка (з незначними винятками). Може, їхня робота була задовільною, а погано працював лише глава попереднього Кабміну? Однак річ у тому, що, як записано в усіх документах, Кабмін — це колегіальний орган, і якщо міністри не змогли переконати прем’єра робити ефективніші й результативніші, з погляду парламенту й президента, кроки, то навіщо таких міністрів зберігати в новому кабінеті?

Кучма не став поновлювати персональний склад кабінету міністрів Віктора Ющенка в принципі, а просто "перетасував" колишню кадрову колоду. Станом на 2 червня цього року призначено вже 16 з 20 членів кабінету міністрів, а першими в новому уряді Кінаха президент зберіг колишніх міністрів-генералів: оборони - Олександра Кузьмука, внутрішніх справ – Юрія Смірнова, з надзвичайних ситуаціях – Василя Дурдинця. Міністром закордонних справ залишив теж "старого" Анатолія Зленка, а свого висуванця, 42-літнього колишнього директора металургійного комбінату "Криворіжсталь" і віце-прем'єра з питань промислової політики в колишньому уряді Олега Дубину призначив першим віце-прем'єр-міністром. Ще одним віце-прем'єром став Володимир Семиноженко, що працював на цій же посаді в "доющенківську" епоху, в уряді Валерія Пустовойтенка. Свої попередні посади зберегли також ющенківські міністри: аграрної політики - Іван Кириленко, охорони здоров'я - Віталій Москаленко, праці і соціальної політики - Іван Сахань, юстиції - Сюзанна Станік, економіки - Василь Роговий і навіть відомий прихильник колишнього прем'єра міністр фінансів Ігор Мітюков.

А тепер спробуємо поглянути, ким поповнився Кабмін. На місце Богдана Ступки, який на посаді міністра зіграв свою чи не найгіршу роль, прийшов Юрій Богуцький. Нагадаємо, що на посаду заступника глави адміністрації Президента він пішов саме з цієї посади. Кабінет віце-прем’єра з гуманітарних питань вже вдруге зайняв Володимир Семиноженко.

Одне слово, збереження в уряді Дубини, Дурдинця, Смирнова, Кузьмука, Зленка, Москаленка, Мітюкова, Кириленка, Рогового, Саханя, Станік довело, що про якусь незадовільну роботу уряду Ющенка не йдеться і не йшлося. Очевидно, що ціллю було усунення самого Ющенка, а разом з ним і його поплічників: Єханурова, Жулинського, Ступки та Зайця.

Сам же Ющенко зайняв доволі таки незрозумілу позицію. Людина, яку опозиція так активно висувала на свого лідера, яка викликала таку симпатію у, за його ж визначенням, рядового "маленького українця", просто вийшла з гри. Тобто, з серйозної політичної гри, задовольнившись "дитячими" ігрищами у створення "нової політичної сили, яка, конструктивно та активно працюючи, водночас, не буде опозиційною до діючого президента". Звичайно, така сила потрібна. Потрібна просто як баланс, як середовище, що можна наректи, наприклад, "кузнею кадрів" чи якось інакше. Але, однозначно, створювати та керувати такою силою має не лідер типу Ющенка - з величезним рейтингом та максимально можливими стартовими позиціями. Маючи такий потенціал в запасі, "український Бальцерович" декларує свою участь у наступних парламентських виборах не як лідер якоїсь сили (наприклад, НРУ, куди Ющенка запрошували на місце голови), а як один з когорти "мажоритарників", обраних на мажоритарній основі. Безперечно, що він стане депутатом. З його-то популярністю… Але прикро констатувати, що ця популярність падає, перетворюючись з системного явища, з "популярності в собі" на популярність-вдячність за те, що він колись зробив для народу... Звідси висновок: як це не парадоксально та прикро, але Віктор Андрійович, на жаль, все ще не доріс до рівня професійного політика, такого, щоб мав політичну волю до боротьби відкритої, лицем до лиця, а не замаскованої різними лояльними заявами та такими ж діями… Але час ще прийде. І тоді, сподіваємось, наш реформатор-прем’єр ще повернеться, і, як Бальцерович, завершить так добре розпочату справу…

Зміст

Головна

Публікації

Стівен Содерберг фільм про мафію Гамбіно www.erimex-design.ru