Поставивши питання перед представниками третього сектору щодо їхньої впливовості на суспільно-політичні процеси, у жодному випадку не отримаємо негативної відповіді

Головна

Публікації

Новини

 

 

Діана ЮРАШ

 

МАРГІНАЛИ ВІД ТРЕТЬОГО СЕКТОРА

 

-         Скажи мені, друже, за що ти воюєш?

-         За те, за що й належить, друже, - відповів полковник Гарінельдо Маркес, -  за велику партію лібералів.

-         От щасливий, - зауважив полковник Ауреліано Буендіа. – А ось я лиш тепер усвідомив, що воюю через свою гординю.

-         Це кепсько, кинув полковник Гарінельдо Маркес.

Його стурбованість потішила полковника Ауреліано Буендіа.

-         Звісно, - сказав він. – Та це краще, ніж зовсім не знати, за що воюєш. – Подивився товаришеві в очі, всміхнувся і додав: - Або воювати, як ти, за щось таке, що ні для кого нічого не означає

(Габріель Гарсіа Маркес “Сто років самотності”)

 

Індикатори третього сектору

Коли у дев’яності роки почали виникати незалежні культурно-мистецькі середовища, молодіжні рухи, аналітичні центри та благочинні фонди, то більшість із нинішніх “третьосекторних” аналітиків називали це “незалежним громадським рухом”, “поступом”, “альтернативою до іституціалізованої системи наукових досліджень” тощо. Пошук правової ніші їхньої діяльності  згодом  був опертий на неадекватний середовищу неприбуткових організацій Закон про об’єднання громадян. А образність назв була розчавлена уніфікованим поняттям “третій сектор”. Яка альтернатива, які поступи-рухи, генези чи “лев’яче”-дзигові товариства!.. Чітко і по-діловому – третій сектор… Найдивніше, що громадські організації адаптували цей термін швидше, ніж усі інші. І досі доводиться пояснювати багатьом “непосвяченим”, що таке третій сектор та виділяти його індикатори як добровільне об’єднання громадян, громадські організації з неприбутковим статусом, знову ж таки – громадські, або недержавні, або неприбуткові організації (ГО, НДО, НПО, також вживане англійське поняття – NGO), благочинні фонди, аналітичні центри. Якщо продовжувати тематичний ряд індикаторів третього сектору, то варто вказати і на ще один:  “проекти”, “гранти”, “донорська допомога”, “міжнародні фонди”. Для мене дивним залишається те, що форми “перший сектор” (влада), чи “другий сектор” (бізнес) не є досі активними у мові. На жаль, цього не скажеш про сектор під номером три.

Середовище: етюд з натури

Уніфікованість назви – третій сектор – так само уніфікує і тих, хто себе з ним ідентифікує. Кому вигідно розчинитися у секторі і для чого – це вже “тема іншої теми”. Важко не погодитися з нашим західним колегою, який стверджує, що “деякі неприбуткові організації настільки заняті своїм виживанням, що воно стає місією цих організацій. Їхні дійсні призначення і програма стають другорядними…”(John Fisher).  Проте у Львові залишається діяти не така вже й велика кількість організацій зі статусом громадські та неприбуткові, які не можуть бути уніфікованими через ряд причин. Добре  ім’я та репутація таких НДО є похідними, а не визначальними чинниками. Розлогі розмірковування на цю тему можна замінити одним визначенням: власне, мова йде про ті громадські організації (фонди, центри, об’єднання, асоціації), які зуміли створити середовище, існування якого має сенс та наповнене реальним змістом. Безперечно, сам статус “середовища” не має універсальної природи. Серед НДО Львова можна виділити: інтелектуальні середовища (культурно-мистецькі, науково-дослідні, які формують “інтелектуальне поле” не лише нашого міста), успішні менеджмент-середовища  (під конкретні проекти) та  політико-стратегічні середовища (де громадська організація є стартовою  для  політичної діяльності). 

По темі: zuma deluxe

 

Анатомія проблеми: загальноукраїнське

Поставивши питання перед представниками третього сектору щодо їхньої впливовості на суспільно-політичні процеси, у більшості випадків не отримаємо негативної відповіді. Натомість реальний стан  свідчить про те, що третій сектор для громадськості, влади та медіа залишається маловпливовим. Такий “маргіналізм”, що став на сьогодні очевидним, викликає здивування.  Третій сектор, у який вкладено значний фінансовий капітал з боку донорських структур, і який, де-юре, спрямовує свою діяльність (вже не перший рік) на розвиток демократичних процесів, продовжує залишатися за лаштунками реальних суспільно-політичних процесів в Україні.

Дослідження, проведені Центром інновацій та розвитку Олександра Сидоренка, демонструють невпинне зростання кількості громадських організацій, яких сьогодні в Україні налічується понад 30 тисяч. Особливо активно реєструють себе нові НДО під час проведення виборчих кампаній. Найповніший довідник неурядових організацій від Каунтерпарт Творчий Центр  представляє 683 організації Львова та Львівської області. Але це дані дворічної давності. Нині їх набагато більше.   Зокрема, Ярослав Грицак у своїх “Дилемах українського націотворення” представляє географію громадянського суспільства  в Україні, вираховуючи середнє арифметичне – такий собі індекс активності громадських організацій (кількість НДО на 10 тисяч чоловік) – червень, 2002 року, семінар журналу “Ї”, “Страсти по Львову”. Захід лідирує серед інших регіонів України із числом 0,77 (для порівняння, Центр – 0,46; Схід  теж 0,46; Південь – 0,58). Найбільша кількість НДО серед західних областей є у Львівській області (2,46), далі йде Закарпатська область (індекс – 1,25), Рівненська (0,65) та Тернопільська (0,62) області.

Щодо їхньої впливовості (реальної та потенційної), популярності та відомості, то ці параметри здебільшого є обернено пропорційні до юридичної кількості представників третього сектору. Час від часу у ЗМІ з’являються матеріали про малоефективність  функціонування громадських організацій в Україні, а найчастіше, ігнорується висвітлення їхньої діяльності. Постійне інформування про діяльність третього сектору з боку медіа є відсутнє і через непоширену практику у середовищі  НДО  інформувати загальноукраїнські та регіональні ЗМІ про свою діяльність. Ситуація виглядає так, що моделі співпраці медіа і громадського сектору найчастіше мають фрагментарний характер. Кожна окремо взята  громадська організація самостійно формує (якщо формує) стосунки зі ЗМІ, маючи потенціал лише для посилення іміджу своєї організації, але аж ніяк усього третього сектору України. Таким чином, НДО  діють за принципом “Третій сектор – для третього сектору України”, найчастіше формуючи свою мережу обміну інформацією з колегами, оминаючи ЗМІ.

Такий  стан речей демонструє формування в Україні автономних середовищ - третього сектору, засобів масової інформації  та владних структур, - які між собою час від часу перетинаються.

Моделі подолання проблеми: НДО і медіа

Безперечно, сьогодні можна констатувати, що громадський сектор розуміє причини своєї “ізольованості” та невпливовості у той час, коли акумульований потенціал та діяльність мали б свідчити про протилежне.  Є вже кілька відпрацьованих моделей подолання проблеми:

Перша модель: активні PR-кампанії окремих громадських організацій, які розсилають прес-релізи, проводять прес-конференції, публікують у пресі результати своїх досліджень тощо (до цієї групи  належать більшість реально і давно діючих українських НДО, у Львові таких організацій понад п’ятдесят, але це лише 5 відсотків від зареєстрованої кількості);

Друга модель: створення власних періодичних видань (журналів, газет, спеціальних випусків), які презентують успішну діяльність громадських організацій, їхні проекти, дослідження. (найвідоміші: культурологічний часопис “Ї”, журнал “Громадські ініціативи” Західноукраїнського ресурсного центру, також – інтернет-ресурси, зокрема, КуПол (www.cupol.lviv.ua), спільний проект Центру політичних досліджень, “Генези” та інтернет-компанії “Вертеп”, у свій час – аналітичні, науково-дослідні журнали  “Нової хвилі” та  “Генези”).

Третя модель: публічні виступи, коментарі та аналітичні матеріали відомих усій Україні представників третього сектору, які давно стали “обличчям” своїх громадських організацій. Зокрема, у Львові – це “Дзиґа” Маркіяна Іващишина, журнал “Ї”  Тараса Возняка, Центр гуманітарних досліджень Марії Зубрицької, Інститут історичних досліджень Ярослава Грицака, Інститут розвитку міста Андрія Садового,  Західноукраїнський ресурсний центр Василя Полуйка та не так багато інших.

НДО і влада

За річним звітом 2000 року Міжнародного Фонду “Відродження” Львівський регіон за кількістю профінансованих проектів є на другому (розумій – на першому) місці після Києва. За загальною сумою грантів від МФВ Львів поступився тільки Києву та Криму (загальна сума – 317 146 доларів). Додайте сюди фінансову підтримку Посольства США і Канади (Великобританії, Об’єднаного Королівства Нідерланди…), Агентства з міжнародного розвитку США, Дому Свободи, Британської Ради, Світового Банку, ООН, Каунтерпарт Альянсу та багатьох інших, і матимемо мільйонну суму грантів, які пішли на підтримку діяльності громадських неприбуткових організацій Львова та Львівської області. А це свідчить, що серед колег по третьому сектору Львів переконливо лідирує. Проте ігнорування владою потенціалу львівських громадських організацій, продовжує викликати здивування. Екс-мер Львова Василь Куйбіда стверджував, що невикористання ресурсу третього сектору є проблемою “середньої ланки управлінців” і, зокрема, департаменту гуманітарної та соціальної політики, очолюваного Геннадієм Стасюком, який “недостатньо працює” (цитата).

Професійний моніторинг з боку влади (з боку того ж таки гуманітарного департаменту) за усіма інформаційними, освітніми, медичними, мистецькими, науковими проектами, реалізованими НДО за останні два роки у Львові, мав би дати поштовх до побудови системи професійних комунікацій з третім сектором. Посилатися на недосконалість Закону про об’єднання громадян і про неможливість частину соціальних проектів перекинути на НДО, є вже неактуальне. Це не через законодавчі зміни, а через відому практику прийняття постанов у ряді міст України (Одесі, Києві, Боярці, Харкові…) про т.зв. соціальний (або муніципальний) грант, коли частина коштів передається громадським організаціям, частина вкладається від донорських організацій для реалізації освітніх, соціальних та ін. місцевих програм. У цьому контексті дискусії щодо зміни пріоритетів – посилення політики громад  – виглядають для інших регіонів України якось трохи застарілими, а для нас – актуально. Коли мера Риги запитали про соціальні проекти, він відповів, що деталей не знає, бо всіма проектами займаються їхні “енджіошки” (себто НДО).

З кінця літа цього року Суспільно-гуманітарний консорціум “Генеза” розпочинає проект спільно із Львівською міською радою під назвою “Маркетинг ринку соціальних послуг на Львівщині та менеджмент діяльності НДО з надання цих послуг”. Мета цього проекту якраз і полягає у вивченні потреб соціальної сфери Львівського регіону, визначенні індексу впливу НДО і спрямування діяльності третього сектора регіону на вирішення цих проблем.

   Щож, на сьогодні ресурс, накопичений  недержавним сектором, є таким, що він може бути використаним: влада могла б досить успішно перетворити НДО Львова та Львівської області у соціальний капітал, який мав би бути затребуваним із року в рік все більше й більше…

Трохи експресії в контексті епіграфу

А тим часом, третій сектор продовжує  робити у майстерні золотих рибок, різьблячи  лусочку за лусочкою. Іноді демонструє свої золоті витончені вироби, іноді приховує їх. Проте тих рибок вже так багато, що виникає болісне відчуття їхньої відсутності взагалі. Або прихованості найкращих з них від тих, хто ніколи не входить до майстерні.  Невже варто перечекати “сто років самотності”, щоб зрозуміти своє значення і призначення. Пора йти воювати за щось таке, яке б врешті-решт мало значення. Пора…

 

Автор – генеральний директор Суспільно-гуманітарного консорціуму “Генеза”, інформаційного партнера Міжнародного Фонду “Відродження” у Львові та Львівській області, Координатор медіа проектів

 

Тел. (0322) 74-19-68, 97-01-23

E-mail: d_yurash@yahoo.com

 

Головна

Публікації

Новини

 

Scarica gli sfondi per desktop куда пойти с друзьями вечером